Королівська битва
(дай школярам зброю і відійди)
У альтернативній Японії 2000-го року сталася якась фігня. Щороку один з випускних класів обирають прийняти участь у так званій Королівській битві. В живих лишається один школярик чи школярка, іншим капєц.
Ось така зав’язка.
Коли дивився цей фільм надцять років тому, він видавався досить цікавим, та що там, захоплюючим. Тепер він сприймається як звичайний японський трешак, в який влили трохи ієн. Процес вбивання школярами одне одного переривається флешбеками про бувальщину, міцну дружбу та застарілі образи. Школярі вмирають іноді пафосно, іноді випадково, іноді зовсім безглуздо.
Сподобалось те, що фільм намагається дотримуватись власних правил. Тобто є гра, є ігрові обмеження, є ліміт часу та ошийники, що вибухнуть, якщо ти невчасно присів під кущиком не в тій зоні. Досить непоганий головний Бяка, психічно нестабільний фізрук. Афігенною є також пародія на японську няшку рекламу, де дівчина пояснює, який піздєц чекає учасників, та видає кавайні вирази обличчя, які ви могли бачити на багаточисельних гіфках з азіатками.
Дах починає їхати дах, коли придивляєшся до рухів акторів, до їх гри в позах. Поза «я не здаюсь», поза «ой, страшно», прогулянка в стилі «я крутий мачо з густим хаєром та пістолетом-кулиметом у руці, від’єбіться». Пози – це біда японської акторської школи. Таку ж невєдому хуйню можна спостерігати, наприклад, в «Космічному крейсері Ямато». Як побачите – одразу зрозумієте, про що я.
Слабаки гинуть одразу. То цибають зі скелі, то вішаються. Ті, що покрепше, відходять в інший світ довго та з вимученими муками, як би це дивно не видавалось. Помирати з віддачею – удєл японського школярика.
Багато хто з них коїть щось зовсім незрозуміле та намагається просунути перед смертю. Одна шалава нать цим користувалась, переймала досвід чорної вдови.
В японських школяриків імунітет до свинцю. Скільки в них не стріляй, вони все одно пруть вперед або встигають десятком речень висловити своє обурення несправедливим світом. Деякі після цього ще й встигають стрельнути в свого ворога, щоб і той мав привід щось сказати. І все це на тлі практично нескінченного боєзапасу.
Самий крутий з них примудрився за раз положити невеличку таку зграйку своїх конкурентів, просто вихопивши у одного з них узі та стрельнувши чергою по колу.
Закінчилось це все шаблонним «я зламав систему, мвахахахахаха».
Фільм одноразовий. При повторному перегляді помічаєш ще більше недоліків.
Ще там є Такеші Кітано та класична музика. Не рятують.